Верифіковано Запаси критичних і стратегічних копалин в Україні
Державна служба геології та надр України повідомляє, що в межах виконання Плану Ukraine Facility на 2024–2027 роки було актуалізовано запаси критично важливих мінералів, за підсумками підготовлено й опубліковано звіт.
На Державному геологічному порталі Державна служба геології та надр України опублікувала Звіт про верифікацію запасів стратегічних і критичних корисних копалин з урахуванням міжнародних систем класифікації, а саме Рамкової класифікації ресурсів Організації Об’єднаних Націй (РКООН).
«Верифікація запасів критичних і стратегічних корисних копалин за міжнародною системою посприяє Україні інтегруватися в глобальну систему управління мінеральними ресурсами. Це не лише підвищує прозорість і достовірність даних, а й робить нашу країну більш привабливою для інвестицій та посилює її роль у забезпеченні сировинної безпеки Європи», – наголосив Голова Держгеонадр Олег Гоцинець.
Україна є державою з унікальною мінерально-сировинною базою, багатство надр якої зумовлене особливостями геологічної будови її території. Вона є одним із провідних світових виробників низки корисних копалин, зокрема таких важливих ресурсів, як марганець, титан і графіт.
Державна комісія України по запасах корисних копалин на завдання Держгеонадр провела перевірку й переоцінку запасів критичних і стратегічних матеріалів та сировини за допомогою міжнародної системи РКООН і підготувала звіт. В документі охарактеризована ресурсна база незаліцензованих родовищ і ділянок надр з покладами алюмінію, бариту, ванадію, германію, графіту, заліза, золота, калійних солей, літію, магнієвих солей, марганцю, нікелю, руд рідкіснометалевих і рідкісноземельних металів, срібла, стронцію, танталу, ніобію, титану, циркону.
Класифікація спрямована на задоволення потреб у різних сировинних секторах і сферах застосування, а також приведена в повну відповідність до принципів сталого управління ресурсами. РКООН – це універсальна система світового рівня, в якій ресурси та запаси класифікують на основі трьох фундаментальних критеріїв:
E – характеризує ступінь сприятливості екологічних, соціальних та економічних умов для забезпечення життєздатності проєкту, включаючи ринкові ціни, юридичні, нормативні, природоохоронні й договірні аспекти;
F – технічної (технологічної) обґрунтованості проєкту освоєння ресурсу (запасів та ресурсів), що визначає ступінь опрацювання технологій, досліджень і зобов’язань, необхідних для реалізації проєкту;
G – позначає ступінь достовірності оцінки обсягу продукції, що буде отримана внаслідок реалізації проєкту.
Алюміній
Основною сировиною для виробництва алюмінію є боксити з вмістом глинозему 48–60 %. Україна не має власної високоякісної сировини для цього, хоча в її надрах є значні ресурси алюміній-глиноземної сировини: родовища низькосортних бокситів (Високопільське, Південно-Нікопольське та Смілянське), нефелінових сієнітів Приазов’я, алунітів в Закарпатті (Біганське барит-поліметалічне родовище та Берегівське родовище алунітових руд). Станом на 01.01.2024 р. в Держбалансі враховуються запаси бокситів Високопільського родовища, яке на даний час не розробляється (джерело).
Джерело цієї та наступних ілюстрацій – Державний геологічний портал
Барит
Барит є корисною копалиною багатогалузевого призначення. Промислове використання бариту визначається його фізико-хімічними властивостями: великою щільністю, хімічною інертністю, поглинаючими бета-випромінювання
властивостями, білизною, токсичністю барієвих сполук та іншими. В основному барит є обважнювачем, інертним і напівактивним наповнювачем та вихідною хімічною сировиною для виробництва барієвих сполук.
Мелений барит використовується в нафтогазовій, лакофарбовій, гумовій, паперовій, скляній, хімічній, будівельній та інших видах промисловості. Кусковий барит використовується в хімічній промисловості, сільському господарстві, шкіряній, керамічній, цукровій, медичній промисловості та ін..
Залежно від сфери споживання бариту змінюються і вимоги до якості сировини. Державний стандарт (ДСТУ 4682-74 “Концентрат баритовий”) регламентує 6 марок концентрату, який використовується у нафтогазовій та інших галузях. На території України поклади баритових руд відомі в Закарпатській міжгірській западині та в зоні сполучення Донецької складчастої споруди з Українським щитом.
В Закарпатській міжгірській западині баритові руди зустрічаються в межах Берегівського рудного району. У 1964 р. виробничим об’єднанням “Північукргеологія” розвідано комплексне Біганське родовище сульфіднобаритових руд у Травневій рудній зоні. Потреба України в бариті поки що задовольняється тільки за рахунок імпорту.
Станом на 01.01.2024 р. в Держбалансі враховуються запаси сульфіднобаритових руд Біганського родовища, яке на даний час не розробляється (джерело).
Ванадій
Видобуток ванадійвмісної сировини, який сягає 42–45 тис. т, здійснюється в ПАР, Росії, Китаї, Австралії та США. В ПАР найбільшим рудником із видобутку ванадійвмісних руд є Мапочс, потужність якого за рудою складає 3,5 млн т/рік. У США видобуток ванадійвмісних руд проводиться в невеликих масштабах у двох районах: Плато Колорадо (уран, ванадій) і Сода-Спрінг (ванадієносні фосфорити). У Китаї ванадійвмісні руди видобувають відкритим способом на титаномагнетитовому родовищі Панчжихуа. В Австралії введено в експлуатацію родовище Віндімурра, яке розробляється відкритим способом (кар’єром).
Основна галузь застосування ванадію – чорна і кольорова металургія, а також хімічна, поліграфічна та інші галузі промисловості. Виділяються три промислові типи родовищ ванадію: магматичний, метасоматичний та осадовий.
Найбільш крупні родовища ванадієвих руд належать до магматичного типу.
Основна маса ванадію видобувається під час переробки титаномагнетитових, магнетитових та ільменітових руд.
В Україні видобуток ванадію не проводиться, хоча родовища з промисловим вмістом V2O5 відомі і існує технологія його вилучення. Він може видобуватися як супутній елемент під час розробки таких родовищ: корінних магматичних апатитільменіт-титиномагнетитових руд, алювіальних і прибережно-морських розсипів циркон-рутил-ільменітового складу; уран-ванадій-скандієвих метасоматитів; інших нетрадиційних джерел.
Державним балансом враховані запаси супутнього ванадію в 4 комплексних родовищах: Стремигородському, Торчинському, Злобицькому, Малишівському. Розроблена технологія супутнього вилучення ванадію з ільменітових концентратів. Запаси ванадію враховані також на комплексному уран-ванадій-скандієвому Жовторіченському родовищі. Підвищений вміст ванадію встановлений в бурих залізних рудах Керченського півострова. Магматичні родовища. Як і в усьому світі, головні ресурси ванадію України пов’язані з титаномагнетитовими рудами. Вони складають комплексні фосфор-титанові родовища, приурочені до Володарськ-Волинського габроанортозитового масиву Коростенського плутону: Стремигородське, Торчинське та Злобицьке. Середній вміст V2O5 у рудах цих родовищ становить 0,22–0,25 %.
Ці родовища були розвідані у 1950–1960 рр. і є крупними за запасами титану, проте запаси ванадію практично не оцінювались через недостатні дослідження технології його вилучення.
Розсипні прояви ванадію представлені комплексними алювіальними й узбережно-морськими циркон-ільменітовими та ільменітовими розсипами, відомими у кайнозойському осадовому чохлі північного та південного схилів УЩ: Малишевське, Іршанське, Валки-Гацківське. Носіями ванадію є ільменіт (V2O5 – 0,03–0,52 %), титаномагнетит (до 1 %) і рутил (до 0,4 %). Технологію вилучення ванадію з цих концентратів було розроблено ще у 1971 р., але її так і не реалізували у промислових масштабах в Україні. Водночас Усть-Каменогорський титано-магнієвий комбінат (Казахстан) здійснював супутнє вилучення ванадію з ільменітових концентратів Малишевського родовища. Уран-ванадій-скандієві метасоматити представлені Жовторіченським та іншими урановими родовищами. Уран-ванадій-скандієві руди локалізовані в карбонатно-лужних метасоматичних зонах ранньопротерозойського віку. Запаси U, V, Sc у рудах Жовторіченського родовища при середньому вмісті V2O5 – 0,21 %, ТR – 0,5 %, Sс – 100 г/т, відповідають середньому за масштабами родовищу ванадію.
Жовторіченське родовище є унікальним за запасами скандію. Особливий інтерес становлять карбонатні метасоматити. Родовище належить до класу метаморфогенних (гідротермально-метасоматичних).
Осадові родовища ванадію представлені керченськими неогеновими бурими залізними рудами, що містять підвищену кількість ванадію (в оолітових рудах – 0,05–0,1 %, коричневих – 0,03–0,1 %, табачні – 0,03–0,1 %) (КамишБурунське, Ельтиген-Ортельське, Новоселівське та ін.). Велика частина ванадію тут, ймовірно, міститься в гідроксидах заліза і марганцю типу монтрозеїту. Загальні ресурси V в залізних рудах Керченського півострова оцінюються в 1 млн т.
Крім описаних, потенційний інтерес, як джерело ванадію, становлять:
ванадійвмісні кварц-слюдяні сланці Кривбасу;
вуглецеві сланці Донбасу та менілітові – Карпат;
карбонатно-лужні, гематитизовані, сульфідизовані метасоматити;
ураноносні альбітити;
залізо-кременисті та скарнові залізні руди;
фосфорити Донбасу;
боксити Наддніпрянщини;
кори вивітрювання докембрійських базит-ультрабазитових і лужних комплексів УЩ;
кори вивітрювання залізорудних районів;
вугілля Львівсько-Волинського та Дніпропетровського вугільних басейнів.
Значні концентрації ванадію містяться в техногенній сировині:
зола, шлак, шлам, пил ТЕС, ТЕЦ, ДРЕС (V2O5 до 15–25 %);
тверді й рідкі відходи нафтопереробних заводів;
відходи титанового виробництва (V2O5 – 0,1–2 %);
промислові розчини і “червоні шлами” глиноземних заводів;
шлаки металургійних заводів;
шахтні води вугільних, залізорудних та інших родовищ.
Таким чином, в Україні є певний потенціал організації власного видобутку ванадію, як супутнього елементу ряду комплексних родовищ чи відходів виробництва титанової сировини, бокситів, шлаків і золи теплових електростанцій.
Державним балансом запасів корисних копалин України обліковуються запаси ванадію по 13 комплексних родовищах, із яких дев’ять розташовані в Житомирській, три – у Дніпропетровській та одне – у Київській областях. Розробляються шість родовищ.
Облік запасів ванадію ведеться відповідно книги 12 “Руди ванадію” (джерело).
Германій
Україна має досить великі загальні ресурси германію як супутнього компонента у вугіллі Донбасу та Львівсько-Волинського басейну, а також у докембрійських залізних рудах і рудах поліметалічних та золотополіметалічних родовищ.
В Україні з 1992 р. не здійснюється промислове вилучення германію на коксохімічних заводах і теплових електростанціях, які використовують коксівне та енергетичне вугілля, через застарілість обладнання, яке було демонтовано.
Найкраще вивчене германієносне вугілля Донецького басейну, де запаси германію підраховані до глибини 1500–1800 м. Середній вміст германію у вугіллі, що коксується, дорівнює 3,8–6,8 г/т. Германій присутній у всіх шарах вугілля нижнього, середнього та верхнього карбону, однак найбільш германієносним є вугілля середнього карбону. Відзначається збагаченність германієм малопотужних шарів, підошви та покрівлі шарів, вугілля континентальних фацій, зон сингенетичних розмивів і низькометаморфізованого вугілля.
Розподіл германію залежить від технологічних марок вугілля. В районах розвитку марок НПА, А (напівантрацит, антрацит) вміст Ge не перевищує 2–5 г/т золи. В районах розповсюдження вугілля середніх і низьких стадій метаморфізму Д, Г, К, Ж (довгополум’яні, газові, коксові, жирні) вміст германію сягає 50–70 г/т золи і більше. Поряд з германієм у вугіллі Донбасу знаходиться ряд інших елементів (в г/т золи): галій – 20–100, літій 50–400, берилій – 20–50. В бурому вугіллі Дніпровського вугільного басейну вміст Ge відносно низький (1–2 г/т золи).
В Закарпатському буровугільному районі основна маса дрібних родовищ приурочена до осадових відкладів ільницької світи Чоп-Мукачівської та Солотвинської западин. Буре вугілля – типові лігніти, які повністю складаються з деревини та слабко вуглефікованих залишків. Вміст германію в лігнітах Новоселицького родовища до 280 г/т, Малобіганського – до 1000 г/т. На Малобіганському родовищі підраховані запаси германію за бортовим вмістом 4,9 г/т, що становлять 672 т. Родовище заслуговує на технологічне вивчення сировини через можливості підземного вилуговування германію.
Германій міститься в залізистих кварцитах всіх стратиграфічних горизонтів. Найбільший вміст відзначається в силікатно-магнетитових та магнетитових кварцитах саксаганської світи (4–8 г/т). В окиснених різновидах залізистих кварцитів і руд вміст германію завжди менший.
Крім вугільних та залізорудних родовищ, германій відзначається в невеликих кількостях на свинцево-цинкових родовищах і рудопроявах України. В межах Нагольного кряжу підвищена концентрація германію зафіксована в піриті, халькопіриті, арсенопіриті, галеніті, сфалериті в кількостях 1–10 г/т; в рудах золото-поліметалічного Мужієвського родовища в Закарпатті в окремих пробах вміст германію сягає 5 г/т. Відповідно до листа № 20/8 Держкомгеології України від 23.02.94 усі розвідані родовища за ступенем промислового освоєння підрозділяються на такі групи:
Діючі та підготовлені до освоєння ділянки:
діючі шахти;
шахти, що будуються;
резерв групи «а» (запаси діючих шахт, резервних ділянок для нового
шахтного будівництва);
резерв групи «б» (для продовження терміну служби діючих шахт);
Ділянки, що розвідуються.
Перспективні для розвідки ділянки.
Вільні ділянки поблизу діючих шахт.
Закриті шахти.
Державним балансом запасів корисних копалин України обліковано 208 (69 розробляються) об’єктів з запасами германію в кам’яному вугіллі Донецького та Львівсько-Волинського басейнів по діючих шахтах і шахтах, що будуються, та резервних ділянках для будівництва і реконструкції шахт, а також ділянках перспективних для розвідки, вільних ділянках поблизу діючих шахт та закритих шахтах. На родовищах, де була проведена державна експертиза, германій класифікувався як супутній корисний компонент з невизначеним промисловим значенням (код класу 332). Враховуючи вище зазначене, рекомендується германій, як супутній корисний компонент, присутній у вугіллі кам’яновугільних родовищ Донецького та ЛьвівськоВолинського басейнів, класифікувати за кодом класу E(3.3); F(3.3); G(2).
З врахуванням кількості та геолог-промислової особливості об’єктів обліку запасів германію (супутнього корисного компоненту), верифікація родовищ (ділянок надр) германію проведена окремою книгою (джерело).
Графіт
На території України родовища кристалічного графіту виявлені в межах Українського щита, де утворюють так звану Українську графітоносну провінцію, до якої входять чотири графітоносних регіони: Бердичівський (прояви й родовища пов’язані з тетерівською серією нижнього протерозою), Побузький (з бузькою серією архею), Криворізький (з інгуло-інгулецькою та криворізькою серією нижнього протерозою) та Приазовський (з західно- та центрально-приазовською серією архею). Загалом у межах провінції виявлено близько 100 родовищ та проявів графіту.
Глибина залягання графітових руд від поверхні становить від 10 до 80 м.
Графітовміщуючі породи утворюють пластові й лінзоподібні тіла завтовшки від кількох метрів до 300 м. Довжина рудних тіл коливається від 500 до 1500 м, рідко досягаючи 3,5–5 км. Графіт має лускату структуру, його вміст у рудах становить від 2,5 до 12–20 %, рідко досягаючи 30 %. Графіт характеризується низкою виняткових фізичних властивостей: висока тугоплавкість, кислотостійкість, вогнетривкість, електропровідність тощо.
Графітові руди за структурно-текстурними ознаками поділяються на явно- та прихованокристалічні. Явнокристалічні руди поділяються на щільнокристалічний і лускатий різновиди, які мають найбільшу промислову цінність. Лускаті руди з вмістом графіту понад 3 % є промисловими через спрощену технологію збагачення, що полягає в розмелюванні та селективній флотації графіту з одержанням концентратів високої чистоти.
Щільнокристалічний різновид утворює масивні чи вкраплені руди з вмістом 15–90 % графіту. Багаті руди піддають ручній рудорозборці, бідні – збагачують. Серед прихованокристалічного графіту виділяють щільну та тонкодисперсну відміни. Він набуває промислового значення при вмісті його в рудах 80–90 %, оскільки не збагачуються флотаційним методом, а лише розмелюються. Руди графіту контрастні в геоелектричних полях і добре фіксуються методами електророзвідки через дуже низький опір.
Основні сфери застосування природного графіту:
металургія (виробництво тиглів, ливарних форм, вогнетривких матеріалів, протипригарних фарб);
нафтогазова галузь;
електрохімія;
машинобудування, авіаційна та космічна техніка (гальмівні колодки і
накладки, самозмащувальні механічні частини – підшипники і вкладки);
атомна промисловість (графітові блоки та деталі реакторів);
виробництво олівців.
У зв’язку із заміною азбесту у виробництві гальмівних накладок різко зросла частка графітного компонента – з 1–2 % до 15 %.
Виробництвом графіту в Україні займаються два підприємства: Заваллівський і Маріупольський комбінати. Вони випускають такі марки графіту: ливарний, елементний, електровугільний, акумуляторний, тигельний, олівцевий, мастильний, спеціальний малозольний, графіт для спецсталі, пороховий і фрикційно-металокерамічний. Найбільша питома вага припадає на виробництво ливарного графіту, менше – тигельного та елементного. Частка решти марок є невеликою.
За якістю графітова продукція переважно відповідає світовому рівню, а за деякими марками перевищує аналогічні вироби, що випускаються у США, Чехії та Австралії. У промисловості немає єдиних вимог до графітових руд. Державні стандарти (ДСТ) діють лише на товарний графіт і графітову продукцію: ДСТ 5279-74 “Графіт кристалічний ливарний”; ДСТ 4596-75 “Графіт тигельний”; ДСТ 7478-75 “Графіт елементний”; ДСТ 10273-79 “Графіт для виготовлення активних лужних акумуляторів”; ДСТ 10274-79 “Графіт для виробництва електродної продукції”; ДСТ 4404-78 “Графіт для виготовлення стрижнів для олівців”; ДСТ 8295-73 “Графіт мастильний” (джерело).
Залізо
На території Українського щита розташована одна з найбільших у світі залізорудних провінцій, у межах якої виділяються Криворізько-Кременчуцька, Білозірсько-Оріхівська, Одесько-Білоцерківська металогенічні зони, Придніпровська і Приазовська металогенічні області. Вони складаються із залізорудних басейнів і районів.
Особливе положення займає Азово-Чорноморська залізорудна провінція. Відомо п’ять основних залізорудних басейнів і районів (ЗРР): Криворізький і Білозірський – багаті гематит-мартитові й магнетитові руди та магнетитові кварцити; Кременчуцький і Приазовський – магнетитові кварцити; Керченський – бурі залізняки.
Криворізький басейн і Кременчуцький район утворюють єдину Криворізько-Кременчуцьку металогенічну зону, а разом з Білозірським ЗРР – Великий Кривий Ріг, на який припадає основний обсяг видобутку і з яким пов’язані найбільші перспективи залізорудної бази України.
Переважна більшість руд (95 %) належать до докембрійських кварцитів і багатих руд. Криворізький басейн і Кременчуцький район утворюють єдину Криворізько-Кременчуцьку зону, а разом із Білозірським районом – Великий Кривий Ріг, на який припадає основний обсяг видобутку залізних руд.
Криворізький ЗРР розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні р. Інгулець та її приток (річок Саксагань і Жовта). Він виражений субмеридіональною смугою залізистих кварцитів протяжністю понад 100 км і шириною 2-7 км. Криворізький басейн є основним гірничодобувним центром України, де розробляється 23 (з 25 розвіданих) родовища залізних руд. Проте за 130 років промислової розробки запаси багатих руд Кривбасу виснажилися, особливо у приповерхневій частині. На більшості діючих кар’єрів досягнуто глибини майже 370 м, щороку вони збільшуються на 10–15 м. Глибина видобутку руд підземним способом досягла 850–1350 м. Кількість руди, яка містить близько 50 % заліза, становить приблизно третину загального видобутку. Інші дві третини товарної руди – концентрати, отримані з бідної руди або магнетитових залізистих кварцитів, що містять близько 30 % заліза. У Криворізькому ЗРР виділено сім рудних полів: Попельнастівське, Жовторіченське, Первомайсько-Ганнівське, Саксаганське, Південнокриворізьке, Лихманівське й Інгулецьке. У їх межах розміщено біля 300 покладів багатих залізних руд, які групуються у 25 родовищ, а також понад 40 родовищ залізистих кварцитів. Загалом у Кривбасі зосереджено 21,8 млрд т розвіданих запасів залізних руд.
Кременчуцький ЗРР розташований на північно-східному схилі Українського щита. Рудовміщуючою є саксаганська світа (1000–1300 м), яка утворює субмеридіональну смугу протяжністю 45 км і шириною 1–3 км. Багаті руди містять 58,5 % Fe, бідні – магнетитовими кварцитами (32,8 % Fe) і кумінгтоніт-магнетитовими кварцитами (27,4 %). Виділяють два рудні поля: північне – Галещинське та південне – Горішнє-Плавнинське. У їх межах розвідано такі родовища залізистих кварцитів: Горішнє-Плавнинське, Лавриківське, Єристівське, Біланівське, а також Галещинське родовище багатих залізних руд. Крім того, розвідано низку родовищ бідних залізних руд Мануїлівське, Харченківське). Розвідані запаси промислових категорій п’яти основних родовищ становлять 4,1 млрд т. На базі двох родовищ (Лавриківського і Горішнє-Плавнинського) працює Полтавський ГЗК із проєктною потужністю 34 млн т руди щорічно.
Правобережний ЗРР займає територію від північного замикання Жовторіченської синкліналі (на півдні) до р. Дніпро (на півночі). Раніше район поділявся на західну і східну частини, зараз східна частина району належить до Криворізького басейну. Правобережний ЗРР складений метаморфізованими вулканогенно-осадовими породами інгуло-інгулецької серії, які зім’яті в синклінальні складки, осі яких часто змінюють своє простягання. Розвідані родовища: Іванівське, Зибківське, Мар’ївське, Краснофедорівське, Артемівське, Західножовтянське та Петрівське. Запаси і ресурси району становлять близько 2 млрд т залізних руд.
Білозерський ЗРР розташований на території Запорізької області, південніше м. Запоріжжя, на південному схилі Українського щита в південній частині Конксько-Білозерської підзони Оріхово-Павлоградської металогенічної зони. Його ширина становить 5–20 км, протяжність – 65 км у субмеридіональному напрямку. За промисловим значенням це один із найкрупніших і найперспективніших залізорудних районів України. Багаті руди вперше виявлено у 1955 р., згодом були відкриті та розвідані: Південно-Білозерське, Північно-Білозерське, Переверзівське родовища, а також кілька перспективних ділянок. Наразі розробляється лише Південно-Білозерське родовище, на базі якого працює Запорізький залізорудний комбінат, що щорічно видобуває близько 3 млн т багатих залізних руд, які не потребують збагачення. За промисловим значенням Білозірський ЗРР є одним з найперспективніших після Криворізького. Запаси багатих руд на глибині до 900–1500 м оцінюються в 460 млн т, а ресурси – в 225 млн т.
Станом на 01.01.2024 р. Державним балансом запасів корисних копалин України враховано 60 родовищ залізних руд, з яких 25 перебувають у стадії розробки, 33 не розробляються, 2 перебувають у стадії розвідки (джерело).
Золото
Золото є найбільш типовим благородним металом. Воно завжди було і залишається універсальним мірилом цінності та засобом накопичення багатств. Останній час поряд із традиційним використанням золота (валютні резерви, ювелірні та медичні вироби) зростає його застосування у високих наукоємних технологіях. На теперішній час необхідність освоєння і розвитку сировинної бази золотих руд в нашій державі набуває особливої важливості і актуальності.
На території України родовища та рудопрояви золота приурочені до трьох структур: Закарпатської внутрішньої западини, Українського щита та Донецької складчастої споруди. В Закарпатті найбільш вивченим є Берегівське рудне поле (Мужіївське, Берегівське та Куклянське золото-поліметалічні родовища) та Рахівський рудний район (родовище золота Сауляк, рудопрояви Банський, Білий Потік, Тукало). В межах Донецької складчастої структури – Нагольному кряжі – родовища і прояви утворюють дві рудоносні зони (північну та південну).
Основні рудні об’єкти в південній зоні із золото-пірит-арсенопіритовою мінералізацією – Бобриківське родовище золото-сульфідних окислених руд та Бобриківське родовище розсипного золота, Гостробугорське золоторудне родовище. В межах Українського щита виявлені родовища золото-кварцевої та золото-сульфідно-кварцевої формацій в тектоно-метасоматичних зонах протерозойської активізації архейських структур (Клинцівське, Юр’ївське, Крута Балка), в зеленокам’яних архейських структурах (Сергіївське, Балка Золота, Південне, Балка Широка).
Комплексний рудноформаційний аналіз золоторудних родовищ і рудопроявів України, дозволяє виділити такі геолого-генетичні типи:
гідротермально-метасоматичні руди, що пов’язані з архейськими зеленокам’яними структурами – пошуково-оцінювальні роботи і розвідка родовищ золота Сергіївське, Балка Золота, Балка Широка, Сурозьке та перспективних рудопроявів – Південний, Чкаловський та ін.;
гідротермально-метасоматичні руди, що пов’язані із протерозойськими граніто-гнейсовими комплексами – подальші розвідувальні роботи на родовищах золота Клинцівське, Юріївське, Майське;
жильні і стратиформні руди протерозой-палеозойських складчастих метатеригенно-вулканогенних товщ – продовження розвідки родовища золота Сауляк і пошукова оцінка перспективних рудопроявів Рахівського рудного району;
прожилково-вкраплені руди в палеозойських складчастих вуглецевих теригенних товщах – розвідка нижнього структурного ярусу родовища золота Бобриківське, пошуково-оцінювальні роботи на родовищі Гострий Бугор та перспективних рудопроявах – Михайлівському та інших;
стратиформні руди в палеозойських вуглецевих карбонатних товщах – пошуково-оцінювальні роботи на рудопроявах Докучаївського рудного району;
жильні і прожилково-вкраплені руди в кайнозойських еффузивноосадових товщах – пошукові та пошуково-оцінювальні роботи на ділянках Берегівського і Вишківського рудних полів, а також на площах і ділянкахРахівського рудного району; розвідка Берегівського родовища, а також південно-східного і північно-східного флангів Мужіївського родовища;
давні і сучасні золотоносні розсипи, золотоносні прибережно-морські розсипи Чорного і Азовського морів – прогнозні і пошукові роботи на перспективних ділянках..
Державним балансом запасів корисних копалин України враховані запаси золота по 7 родовищах – Мужіївському, Сауляку, Дідловецькій площі (ділянки Білопотікська та Тукало-Ясенівська) (Закарпатська область), Бобриківському (Луганська область), Сергіївському, Балка Золота (Дніпропетровська область) та Клинцівському (Кіровоградська обл.).
Верифікація золоторудних родовищ проведена окремою книгою, що містить інформацію з обмеженим доступом (джерело).
Калійні солі
На території України родовища калійних солей виявлені в Передкарпатському крайовому прогині, де вони утворюють Передкарпатський калієносний басейн. Незначні запаси калійних солей також відомі в Дніпровсько-Донецькій западині. Відклади калійних і калійномагнієвих солей Передкарпатського калієносного басейну належать до калуських верств стебницької та воротищенської світ неогену і залягають серед них у вигляді пластоподібних та лінзоподібних покладів потужністю від 3 до 120 м. Значна частина цих запасів зосереджена на глибинах 600–700 м.
Калійні солі розподіляються на хлористі (безсульфатні), представлені сильвінітом та карналітовою породою, і сірчано-кислі (сульфатні), які розповсюджені значно ширше хлористих і представлені набагато складнішими мінеральними сполуками, такими як каїніт, лангбейніт, полігаліт, шеніт тощо. Вміст оксиду калію в них коливається від 9 до 21 %. Крім того, на деяких родовищах виявлені змішані сірчанокисло-хлористі солі у вигляді таких сполук, як кізерит, леоніт, сильвін, галіт тощо.
На даний час розвідані запаси К2О складають близько 411,0 млн т, у тому числі позабалансові – 27,1 млн т. Більша їх частина зосереджена на двох родовищах – Стебницькому із запасами 162,6 млн т та Калуш-Голинському з запасами 49,9 млн т. На базі цих родовищ побудовані два великі збагачувальні комбінати: Стебницьке ДГХП “Полімінерал” із проєктною потужністю 3,0 млн т руди на рік та Калуський (ВАТ “Оріана”) із потужністю 2,2 млн т руди на рік. Однак застаріла технологія переробки видобутої сировини спричинили зменшення видобутку та втрати солі, а згодом і повне припинення виробничої діяльності через інтенсивне забруднення довкілля. За таких умов потреби сільського господарства в калійних добривах не задовольняються.
Більша частина калійних солей, що свого часу видобувалася в Україні, використовувалася для виробництва калійних мінеральних добрив. Калійні солі також можуть застосовуватися у хімічній промисловості для одержання понад десяти видів хімічної продукції, основною складовою яких є калій (сульфат калію, калімагнезія, калійна селітра, їдкий калі-поташ тощо). Внутрішня потреба України становить близько 2,0 млн т К2О на рік. До цього необхідно додати, що всі родовища Прикарпаття (за винятком Стебницького) вивчені незадовільно. Запаси їх затверджені ще в 1948–1960 рр. на основі матеріалів власної розвідки, а частково – ще на довоєнних даних польських геологів (джерело).
Літій
Літій широко застосовується у виготовленні термоелектричних та лазерних матеріалів. З літію виготовляють аноди хімічних джерел струму (акумуляторів, наприклад, літій-хлорних акумуляторів) і гальванічних елементів твердим електролітом.
В металургії літій застосовується як легуюча добавка – пов’язує азот, кремній, вуглець. Сферами використання літію є силікатна, керамічна та скляна промисловості, а також виробництво мастил, синтетичного каучуку і пластмас, кондиціонерів, сільськогосподарських хімікатів, тощо. Основними джерелами промислового видобутку літію є рідкіснометальні гранітні пегматити та літійвміщуюча ропа соляних озер.
Відмінною рисою майже всіх родовищ літію є їх комплексність: з рідкіснометальних пегматитів, крім літію, вилучають тантал, ніобій, рубідій, цезій, олово, берилій, з ропи – калій, натрій, бром, бор, магній. В останні десятиріччя на території України відкриті родовища літієвих руд, які пов’язані з рідкіснометальними пегматитами протерозойського віку.
В Західному Приазов’ї розвідані родовища Крута Балка і Шевченківське, в центральній частині УЩ виявлені та оцінені сподумен-петалітові рудопрояви – Станкуватське, Новостанкуватське, Липнязьке та Надія. В рідкіснометальних пегматитах родовищ, крім літію, встановлені тантал, ніобій, рубідій, цезій, олово, берилій. Відомі також прояви літію в сподуменвміщуючих пегматитах Криворізько-Кременчуцької зони (Жовторіченська і Комендантська ділянки). Потенційним джерелом літію є гідротермальнозмінені граніти Пержанського рудного поля та грейзени Вербинського вісмут-молібденового прояву.
Державним балансом запасів корисних копалин України обліковуються три родовища – Шевченківське родовище сподуменових руд, Полохівське родовище петалітових руд та Ділянка Добра сподумен-петалітових руд. Полохівське родовище готуються до розробки. Нині літій в Україні не видобувається.
Шевченківське родовище (Донецька область) розташоване в північносхідній частині Приазовського блоку Українського щита, в області зімкнення з Дніпровсько-Донецькою западиною. На родовищі виділяють два різновиди руд – сподуменовий (альбіт-мікроклін-сподуменовий) і петалітсподуменовий. Вміст оксиду літію в рудах змінюється в межах 0,3-0,4 % і в середньому складає – 1,22 %.
Державним балансом запасів корисних копалин України обліковуються три родовища – Шевченківське родовище сподуменових руд, Полохівське родовище петалітових руд та Ділянка Добра сподумен-петалітових руд.
Шевченківське та Полохівське родовища готуються до розробки (джерело).
Магнієві солі
Солі магнію не утворюють самостійних родовищ на території України, а видобуваються разом із калійною та кухонною солями. Виявлені вони в двох модифікаціях: у Передкарпатському крайовому прогині у вигляді сирих калійно-магнієвих солей (Калуш-Голинське та Стебницьке родовища) та в ропі озер Криму (Сиваське родовище, озеро Старе).
Родовища магнієвих солей Передкарпатського калієносного басейну приурочені до осадових відкладів міоценового віку, які простягаються вузькою смугою вздовж північного підніжжя Карпат більш ніж на 200 км. Солі всіх родовищ басейну є комплексними і складаються з мінералів кальцію, натрію, магнію та калію. Характерною властивістю родовищ є переважно сульфатний склад калій-магнієвих покладів. У складі покладів переважають галіт, лангбейніт, епсоміт, полігаліт і каїніт. У незначних кількостях містяться карналіт і сильвін. Такий мінеральний склад дозволяє використовувати ці солі без застосування глибокої хімічної переробки для виробництва безхлорних калійних добрив.
На базі Сиваського родовища, яке складається з трьох соляних озер (Східний, Середній та Західний Сиваш), діяв ПАТ “Кримський содовий завод”. Красноперекопське ПАТ “Бром” не використовує ропний магній у магнієвому виробництві через зупинку підприємства. У зв’язку з цим 100 % запасів магнію у ропі відходять у безповоротні втрати після використання ропи у содовому та бромному виробництві.
Калійно-магнієві солі мають широке застосування у багатьох галузях промисловості завдяки своєму багатому хімічному складу. Солі магнію використовуються в хімічній промисловості для отримання калімагнезії “Н’ювель”, окису магнію “ФК”, вуглекислого магнію. Вимоги до товарної продукції регламентуються ГОСТ 7759-55 “Магний хлористый технический”, МРТУ 6-12-5-66 “Калимагнезия”, МРТУ 6-12-4-66 “Концентрат калийномагниевый” (джерело).
Марганець
Марганець застосовується, головним чином, у чорній металургії. Майже 95% використовується для розкиснення і десульфурації сталі й чавуну та на додатки в спеціальні сталі, а також для отримання різноманітних сплавів кольорових металів, створення антикорозійних покрить. У вигляді сплавів із залізом (феромарганець) і кремнієм (силікомарганець) використовується у виробництві рейкової і конструкційної сталей. Широке застосування в промисловості знаходять манганати (сплави марганцю, нікелю, міді, що мають високий електричний опір), а також марганецьвмісні бронзи, сплави для комп’ютерних елементів пам’яті тощо. Значно менше (не більше 5%) марганець застосовується в електротехнічній промисловості для виробництва гальванічних елементів, у виготовленні скла і олив, фарбників, у медицині. Оксиди марганцю, крім того, використовуються як каталізатори й окиснювачі.
Марганцеві руди – це природні мінеральні утворення, що містять марганець у таких сполуках і концентраціях, за яких їх промислове використання є технічно можливим й економічно доцільним. Марганець в рудах присутній у вигляді різноманітних оксидних сполук, карбонатів, силікатів.
Н